Додаткові матеріали до уроків зарубіжної літератури під час вивчення творів Гоголя та Короленка упорядкувала Олена Олександрівна Дітчук, вчитель зарубіжної літератури СЗШ №77 м.Львова.

1. Українське козацтво –
лицарське братство
Додаткові матеріали
до уроків світової літератури
у 7 класі за темою
«Україна та її історія в літературі»
Укладено
вчителем світової літератури
СЗШ № 77 м. Львова
ДІТЧУК Оленою Олександрівною
за матеріалами учнівських досліджень,
доповідей, рефератів, повідомлень.
- 2011 рік -

2. Первісне значення
слова КОЗАК в
тюркських мовах –
«вільна, незалежна
людина»;
у мові палі «kassaka»
означає «селянин».
КОЗАК –
представник
військового стану,
професійний воїн.
*Термін «козак» виникає у
1240 р. у Початковій
монгольській хроніці,
а 1492 р. датується перша
письмова згадка
про українських козаків.

3. ПОХОДЖЕННЯ КОЗАЦТВА
Перші письмові згадки про козаків нале-
жать до XIII-XIV століть, коли більшість
українських земель юридично належала
Речі Посполитої. Козаки того часу –
люди Великого Степу, Дикого Поля,
тобто степів, розташованих на землях
сучасної України, Росії, Казахстану та
деяких інших країн.
Ці люди вели кочовий спосіб життя, здобу-
вали собі засоби до існування за допомо-
гою війни і підсобних промислів (полю-
вання, рибальства, пізніше торгівлі та
землеробства).
Їхньою зброєю були списи, луки, сокири та
шаблі. Ці люди брали участь у військо-
вих походах, входили до складу військо-
вих загонів чи надвірної охорони замож-
них людей (шляхти, торгівців), служили
у військах різних держав.

4. ІСНУЮТЬ РІЗНІ ВЕРСІЇ ПОХОДЖЕННЯ КОЗАКІВ:
 – від народу хозарів (козарів) або скіфів (скитів); у Європі XVI-XVIII
століть козаків інколи розглядали як нащадків варварів, які воювали з
греками та Римською імперією; саме землі сучасної України у XV-XVII
століттях були прикордонною територією для Римської Імперії;
 – від князівських військових дружин часів Київської Русі, як наслідок її
розпаду;
 – від загонів, які складалися зі слов’ян і воювали у складі військ Золотої
Орди (це, зокрема, узгоджується з тюркським походженням назви
«козак»);
 – від селян, які втікали від панського гніту Речі Посполитої, яка в ті часи
була сателітом Священної Римської Імперії (релігійний та культурний
вплив Риму, економічні й династичні зв’язки); польські магнати з XIV ст.
отримували від королів Речі Посполитої права на володіння українськи-
ми степовими землями і населенням, а з південного сходу нападали татар-
ські степові загони, кількість яких постійно зростала внаслідок занепаду і
розпаду Золотої Орди (ці загони займались работоргівлею – захопленням і
продажем бранців у грецькі та італійські колонії на узбережжі Чорного
моря, які з часом стали територією Кримського ханства – держави, залеж-
ної від імперії Османів; з Криму раби-українці потрапляли на невільниць-
кі ринки Стамбула-Царгорода).

5. Одяг і зброя
козака

6. Козацький кінь був
родичем
татарського, бо мав
з ним спільне
походження – від
дикого степового
коня т а р п а н а.
Козацькі коні високо
цінувалися у
Східній Європі за
силу, витривалість і
невибагливість.

7. Основні заняття козаків
Військова служба
Землеробство
Скотарство
Ремісництво
Торгівля
Рибальство

8. Запорізька Січ
О с т р і в Х о р т и ц я

9. ХОРТИЦЯ – це найбільший дніпровський острів,
який тепер знаходиться посеред м. Запоріжжя. В
давнину ця природня фортеця служила надійним
захистом для племен, які тут селилися і сліди яких
збереглися досьогодні. Наприклад, кургани та
камінні статуї скіфських часів тепер експонуються
у комплексі «Скіфський стан», а с давньослов’ян-
ських часів збереглося язичницьке капище.
Археологи розкопали тут чимало скіфських курганів
та поселень.
У XVI ст. тут була заснована Запорізька Січ – укріпле-
ний табір українських козаків, який став центром
козацької держави.
У 1965 р. на острові створено Державний (потім
Національний) історико-культурний заповідник,
який у наш час перетворюється на величний музей-
ний комплекс.
Оспіваний у думах та переказах острів перетворився
на історичний і поетичний символ.

10. Запорізька Січ
О с т р і в Б а й д а
Дмитро
Вишневецький
на прізвисько
Байда –
засновник
Запорізької
Січі.

11. Вважається, що першим у середині ІХ ст.
занотував відомості про Хортицю базилевс
Константин II Порфирогенет у трактаті
«Про управління імперією».
На Малій Хортиці містилася перша з відомих
Запорізьких Січей – фортеця князя Дмитра
Байди Вишневецького. У 1557 р. фортеця 24
доби витримувала облогу орди Давлет-Гирея.
Після союзного договору Богдана Хмельниць-
кого з царем Московії з кінця XVII-XVIII
століття на Хортиці базувалися козацько-
московські армії.
Після ліквідації Війська Запорозького Катери-
ною ІІ острів отримали у володіння
меноніти.

12. Назва Січ походить від
слова «сікти», тобто
рубати;
первісно воно означало
укріплення з дерева
та хмизу.
Сама Січ була оточена ровом і десятиметровим валом, на котрому стояв дерев’яний
частокіл. Серед фортечних укріплень вирізнялися високі башти з бійницями для
гармат. Сильно укріпленим був також вихід до річки. Всередині фортеці знахо-
дився із церквою та стовпом, де карали винних. Навколо Майдану стояли великі
довгі хати – курені, де жили січовики, будинки старшини, канцелярія, а далі –
склади, арсенали, ремісницькі майстерні, торговельні лавки. Всього налічувалося
до 38 куренів, в котрих гуртувалися зазвичай козаки-земляки. Не випадково біль-
шість куренів носила назви українських міст: Бутуринський, Браїлівський, Ірклі-
ївський, Канівський, Калніболоцький, Корсунський, Минський, Полтавський,
Переяславський, Стеблівський, Вищестеблівський тощо. Кожний курінь мав свої
риболовецькі місця, які перерозподілялися кожного року на загальних радах січо-
вого товариства шляхом жеребкування. Загалом землі Війська Запорізького поді-
лялися на так звані паланки (це слово означало і фортецю, і територію, яка їй під-
лягала, і адміністрацію фортеці).

13. Причини організації козацтва
у Запорозьку Січ
– стихійне переселення частини українців на
незаселені землі з метою уникнення кріпацької
залежності;
– втеча частини українців від пригнічення у складі
Речі Посполитої та Російської держави;
– мрія частини українців про поліпшення свого
матеріального становища на нових землях,
зручних для землеробства, для ведення власного
господарства, для торгівлі;
– потреба у захисті українських земель від турецьких
і татарських набігів;
– потреба у захисті українських земель від посягань
Османської імперії;
– потреба у відновленні української державності.

14. Річ Посполита намагалася
використовувати козаків як військову
силу для захисту від нападів татар і тур-
ків, задля чого з козаків було утворено
реєстрові полки, що перебували на
військовій службі у польської держави.
Ці полки залучалися також до військо-
вих дій у війнах зі шведами, московита-
ми, німцями.
В XV ст. з’являються «козаки-уходники»,
яких пани на теплу пору року відпускали
– за 110 частку здобичі – на промисел у
степи.
В першій половині XVI ст. кількість козаків
у степах зросла настільки, що козацтво
почало формуватись у сталу військову
організацію з власним адміністративним
устроєм, законами та звичаями.
Українське козацтво утворило свій центр –
Запорізьку Січ, яка була столицею неза-
лежної військової республіки. До 1654 р.
– це козацька республіка, верховним
органом якої була січова рада.

15. У XVI ст. козацтво
запорізьке, реєстрове,
городове склало основу
української держави, яка
постала 1648 р. з початком
Визвольної війни під
проводом гетьмана
України Богдана
Хмельницького.
Запорізька Січ відіграла
велику роль у визвольній
боротьбі українського
народу в ХVI-ХVII ст.
На поч. XVIІ ст. частина козаків оселилася на Дону, заснувавши Донське
козацтво.
У 1709 р. Січ була ліквідована, а в 1734 р. царський уряд створив так звану
Нову Січ, яку ліквідував у 1775 р. після придушення Селянської війни під
проводом Омеляна Пугачова.
Після ліквідації російською царицею Катериною ІІ Січ була перенесена
козаками у гирло Дунаю, де вона існувала під назвою Задунайської
у 1775-1828 р.р.

16. Устрій Запорізької Січі
До 1654 р. ЗАПОРІЗЬКА СІЧ – це козацька республіка, верхов-
ним органом якої була січова рада. Очолював її кошовий ота-
ман. Ділилася Січ на курені, очолювані курінними отаманами.

17. Ради проходили на січовому Майдані, але під час воєн та походів рада могла
відбуватися у будь-якому місці. Загальна військова рада відбувалася
двічі-тричі на рік (1 січня, 1 жовтня, на другий-третій день після Велико-
дня). Крім того, будь-який козак міг зажадати скликання ради у будь-
який день з будь-якого приводу.
На радах обирали запорізьку адміністрацію – старшину: Гетьмана або Кошо-
вого Отамана, суддю, писаря, осавула, довбиша (той, хто бив у литаври,
скликаючи раду), пушкаря тощо.
За звичаєм, обраний кошовий отаман мусив двічі відмовлятися від булави і
лише за третім разом узяти її до рук. Щоб він не забував свого місця, і не
зневажав рядових козаків, старі січовики посипали йому голову піском
або мазали багнюкою зі словами «Будь здоров, батьку, спочатку!» Кошо-
вий же повинен був у цей час дякувати за ласку й довіру товариству і
вклонятися на чотири сторони.
Зате й козаки присягають бути слухняними вождеві й виявляють йому
усіляку повагу після виборів. Наприклад, коли говорив кошовий отаман,
його вислуховували мовчки і підкорялися усім його рішенням.
Паланки на своїх радах обирали полковників, а курені – курінних отаманів.
Якщо виникало незадоволення старшиною або підозра, що старшина скоїла
злочин, скликалася «чорна рада», яка проводилася без старшин. Рішення
цієї ради старшина мусила беззаперечно сприймати, бо інакше вибухало
повстання.

18. Заклик до запорозького товариства звучав
так: «Хто хотів би за християнську віру
потрапити на палю, хто хотів би бути
четвертованим, колесованим, хто хотів
би прийняти всілякі муки – вступай до
наших лав. Не треба смерті боятися,
вмирати все одно один раз».
Вступ до запорозького товариства був
дуже простий. Після запитання «У Бога
віруєш?» і ствердної відповіді на нього
ставилося вже жартівливе «Горілку
п’єш?», після чого новачок ішов до
будь-якого куреня, де отримував свій
куток і харч, але повинен був нести
сторожу, навчатися військовим спра-
вам, доглядати коней, займатися госпо-
дарством. Під страхом смертної кари на
Січ заборонялося приводити жінок.
Козаки полюбляли приказку: «Козакові
треба воювати, а не біля жінки пропада-
ти». Чисельність козаків на Січі
коливалась, але рідко перевищувала
15-20 тисяч.

19. Козацькі традиції та закони
Покарання і страти у запорізьких козаків найчастіше
стосувалися кримінальних і майнових злочинів. За
крадіжку, наприклад, призначалася смертна кара.
За вживання алкоголю під час морського походу
козака викидали за борт.
Перед суддями всі були однаково рівними – і простий
козак, і козацька старшúна.
Після винесення вироку скривджений та кривдник
одразу ж припиняли чвари й непорозуміння.
Запорожці визнавали право першого займу, право
договору між товаришами, право давності володінь.
Козакам заборонялося брати на Січ дружин. Жодна
жінка не могла бути у столиці козацтва. Козаки
могли жити із сім’ями у Запоріжжі на поселеннях
або у зимівниках. Найчастіше сім’ї козаків жили
далеко від них.

20. Дослідники оцінюють укладені гетьманом Пилипом
Орликом (обраний гетьманом у вигнанні в 1710 р.)
козацькі закони як взірець Конституції на початку
XVIII ст.
Цей документ не був Конституцією у сучасному розу-
мінні слова, але безумовним є те, що ця Конститу-
ція проголошувала прогресивні для свого часу
правові ідеї і набула значення видатного правового
пам’ятника.
Основний зміст Конституції Пилипа Орлика:
– у вступі викладено історію українського народу;
– основні закони держави викладено у 16 статтях;
– визначалися кордони України;
– встановлювалися органи влади (гетьман,
генеральна старшина, Генеральна рада, суд);
– передбачалося зменшення податків і відміна сплати
податків для козаків;
– закріплювалося панівне становище православної
церкви, підпорядкованої Константинопольському
патріархові.

21. Козацькі походи, війни, битви

22. МОРСЬКІ ПОХОДИ ЗАПОРОЖЦІВ
На початку XVI ст. частими стали морські походи козаків. На думку
окремих дослідників, морські походи цілої флотилії чайок ніщо інше, як
вихід у море запорозької піхоти, яка вози замінила на морські човни.
Організація морського походу охоплювала такі етапи: вибори старшого
(похідного отамана), визначення мети походу, розподіл козаків на екіпажі
(у кожному загоні було 50-70 козаків), вибір місця і часу для будування
чайок (чайки – великі відкриті морські вітрильні човни – будувалися про-
тягом кількох тижнів, оскільки козаки мали досконалу організацію і були
талановитими ремісниками), забезпечення чайок необхідним оснащен-
ням, озброєнням та провіантом.
Козацька флотилія, залежно від мети походу, могла складатися від кілька-
надцяти до 80-100 чайок. Маневровість чайок була надзвичайною завдяки
тому, що два веслові стерна були на носі і на кормі човнів, керувалися
веслуванням – по 10-15 весел на кожному борту. Були вони незамінними в
боях біля берегів, на водах з чисельними мілинами, недоступними вели-
ким кораблям, і на ріках.
Чайкою назвали запорожці свій човен тому, що був він швидкий і невлови-
мий, виявляв якості річкового птаха: просувався він тихо, флотилія в
районах загрози йшла чайка біля чайки, рікою пливли одна за одною. На
човні похідного отамана майорів прапор командувача. Попереду завжди
йшли два човни-розвідники.
Висока боєздатність чайок дозволяла козакам вести бойові дії на великій
відстані від Дніпра в будь-якій частині Чорного та Азовського морів.

23. У 1595 р. була зафіксована поява
біля турецької фортеці Синод
козацьких підводних чайок, за
допомогою яких запорожцям
вдалося зненацька захопити
місто: «Вони з’являлися
несподівано, піднімалися просто з
дна моря і наводили жах на варту
і на всіх берегових жителів» (з
розповідей очевидців
французькому філософу Урн’є).
Росія використала запорожців у
морських битвах під час
російсько-турецької війни 1768-
1774 рр.
Після зруйнування Запорозької Січі
в 1775 р. Росія продовжувала
використовувати запорозьких
мореплавців у взятті турецьких
твердинь у Північному
Причорномор’ї – Очакова,
Кінбурна, Хаджибея тощо.

24. Метою багатьох морських походів до Кримського
ханства та у Константинополь було звільнення
українців з полону, щоб запобігти їхньому продажу
у якості рабів.
Невільницький ринок

25. Фортеці, які пам’ятають
козацькі облоги
Замок Меджибіж
Фортеця у м. Хмельник

26. Хотинська фортеця

27. Фортеця у м. Летичів
Білгород-Дністровська
фортеця –
неприступний Акерман

28. Свірзький
замок
Замок в
м. Дубно

29. Битва під Берестечком
Якби для армії Богдана Хмельницького
обставини склалися сприятливіше, то у
1651 р. на сході Європи постала би нова
держава – Козацька Україна з вільним
від кріпацтва народом, з новим
демократичним устроєм.
Після двох днів битви під м. Берестечко
татарський хан Іслам-Гірей ІІІ в кульмі-
наційний момент покинув поле бою зі
своїм військом, зрадивши і захопивши у
полон Богдана Хмельницького.
Козаки і селяни, притиснуті до річки Пляшівки військами коро-
ля Польщі Яна Казиміра, ще 10 днів оборонялися. Іван Богун
із полковниками прийняли рішення про евакуацію війська і
підготовку переправи; але селяни, вирішивши, що їх зрадили
козаки, зчинили паніку – перправи під хаотичним тиском
людей не витримали і розлізлися. Польські війська пішли у
наступ, знищуючи всіх. Триста козаків прикривали відхід
селянсько-козацьких полків. Ніхто не здався, ніхто не вижив.

30. Пантеон «Козацькі могили»
Місця козацьких переправ

31. Козацькі гетьмани
ГЕТЬМАН – назва вищих
воєначальників у таких
державних і військово-
державних утвореннях,
як Велике князівство
Литовське, Королівство
Польське, Річ Посполита
Обох Народів та Військо
Запорозьке Низове.
В умовах сьогодення
вживається метафо-
рично стосовно сучасних
можновладців.
Гетьман Петро Сагайдачний

32. Козацькі гетьмани
Гетьман
Богдан Хмельницький
очолив національно-
визвольну війну.
«Стосовно мене знайте
– не буду жаліти ані
життя, ані сил,
готовий на всіляку
небезпеку, все віддам
для загальної
свободи», – сказав він
на Січовій раді у
січні 1648 р.

33. Козацькі гетьмани
Кінець XVII – початок
XVIII ст. нерозривно
пов’язані з іменем
гетьмана Івана Мазепи.
Основною його метою
було створити
незалежну українську
державу, відродити
українську культуру,
укріпити гетьманську
владу.

34. Батурин – гетьманська столиця
БАТУРИН – тепер це селище
міського типу Бахмацького
району Чернігівської області.
Батурин розташований у
центральній частині Лівобе-
режної України, на високому
лівому березі р.Сейму (приток
Десни). Вважається, що його
засновано у 1576 р. за наказом
польського короля Стефана
Баторія. Перша документаль-
на згадка датована 1625 роком.
А за археологічними даними,
Батурину – 900 років, тобто
він був заснований ще в ХІ –
ХІІ столітті.

35. БАТУРИН – місто трагічної долі...
Гетьманською столицею Лівобережної України Бату-
рин був з 1669 по1708 роки, змінивши за цей час
трьох гетьманів: Дем’яна Многогрішного, Івана Са-
мойловича та Івана Мазепу.
1708 р. російські царські війська під командуванням
Олександра Меншикова зрівняли Батурин із
землею. Катерина ІІ подарувала
місто та прилеглі села
останньому гетьману
Кирилу Розумовсько-
му, який повернув
Батурину статус
гетьманської столиці.
У 1994 р. Батурин про-
голошено заповідни-
ком «Гетьманська
столиця».
Палац гетьмана Розумовського

36. Про бойові походи
запорожців
українським
народом складено
багато дум та
пісень.
У XIV-XIX ст.
виконавцями цих
творів найчастіше
були кобзарі.Козак Мамай
очима художника
Максима Паленко

37. Сучасні козаки
ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО
НОВОГО ЧАСУ –
добровільна військова
організація
українського селянства
часів національно-виз-
вольних змагань 1917 –
1921 років. Виникла у
процесі розвалу
царської армії навесні
1917 р. з метою захисту
сіл, а згодом і Україн-
ської держави, в
умовах зростання
громадського безладу й
бандитизму.

38. Присяга воїна
Українського Реєстрового Козацтва
 Присягаю ніколи не зрадити Українське Реєстрове
Козацтво, відстоювати споконвічні цінності
українського народу: духовність, патріотизм, любов
до Бога, любов до людини i всього живого, шанувати
батьків, сприяти вихованню молоді, виконувати закони
України. Зобов’язуюсь своїм життєвим прикладом,
своїми вчинками та словами сприяти
відродженню у людей поваги до козацтва.
До останнього подиху служити Богу, народу, Україні.
 Я присягаю в цьому Господу із доброї волі, свідомо
і за покликом своєї душі перед усім
козацьким товариством!
 Слава Україні!
Слава Українському Реєстровому Козацтву!

39. Що ми маємо на увазі,
коли сьогодні говоримо
комусь
«Ти справжній козак» ?

40. С у ч а с н і р е к о н с т р у к т о р и к о з а ц ь к о ї м и н у в ш и н и

41. С у ч а с н і р е к о н с т р у к т о р и к о з а ц ь к о ї м и н у в ш и н и

42. Під час підготовки презентації
упорядковано матеріали,
що використовувалися вчителем
Дітчук О.О. на уроках світової літератури,
які були зібрані учнями СЗШ №77 м. Львова
в різні роки:
Войтиком Юрієм, Гусяк Оленою,
Ільчишин Оленою, Копач Ольгою,
Кордюк Христиною, Мусяновичем Павлом,
Пігарєвою Оленою, Пушняковим Юрієм,
Славичем Любомиром, Шлапак Христиною.

43. Інформаційні джерела
ЛІТЕРАТУРА
Бачинська О. Дунайське козацьке військо 1828-1868 рр. (До 170-річчя заснування). – Одеса, 1998.
Винар Л. Козацька Україна: вибрані праці. – Київ-Львів-Нью-Йорк, 2003.
Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та
Варшавою, 1654-1665. – Київ, 2000.
Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII ст. –
Дніпропетровськ, 2003.
Каляндрук Т. Загадки козацьких характерників. – Львів, 2006.
Маленко Л. Азовське козацьке військо (1828-1866). – Запоріжжя, 2000.
Рутківський В. Джури-характерники. – Київ, 2009.
Сергійчук В. Іменем Війська Запорозького. Українське козацтво в міжнародних відносинах XVI –
середини XVII XVII ст. – Київ, 1991.
Томазов В. Генеалогія козацько-старшинських родів: історіографія та джерела (друга половина
XVIІ – початок ХХІ ст.). – Київ, 2006.
Україна – козацька держава: Ілюстрована історія українського козацтва у у 5175 фотосвітлинах.
– Київ, 2004.
Україна для шукачів пригод. – Київ: Дуліби, 2010. – 268 с.: іл.
Шевченківський словник. У 2-х томах /Відп. ред. Кирилюк Є. – Київ, 1978.
Щедрина І. Історія України у схемах і таблицях. 7-9 клас. – Харків: Академія, 2000. – 92с.: іл.
Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. – Київ, 1998.
САЙТИ
 Images.yandex.uayandsearch
 Uk.wikipedia.org
 www.ridnaukraina.com

44. ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!